Волинський коледж Національного університету харчових технологій

Анджей Гонцель-Мокрський

Складно прослідити долі усіх людей, які контактували з Товариством Ісуса на українських землях. Лише в кінці ХУІ – першій половині ХУІІ ст. через місцеві єзуїтські школи, за підрахунками історика Наталії Яковенко, пройшло близько 2,5-3 тис. юнаків. Певне уявлення про характер їх взаємовідносин з орденом дає аналіз життєвого шляху низки «великих українців», долі яких виявилися пов’язаними з Товариством Ісуса. Вихованцями єзуїтських колегіумів були Богдан Хмельницький, Лазар Баранович, Симеон Полоцький, Пилип Орлик, Феофан Прокопович та інші видатні українські діячі.

Варто зазначити, що загалом виглядає сумнівною і теза української, а згодом радянської історіографії про католизацію значної частини української шляхти. Зрозуміло, що ставлення тодішнього суспільства України-Русі до навчальних закладів Товариства Ісуса було неоднозначним. Для широкого шляхетського і міщанського загалу на перше місце виступали надто очевидні переваги єзуїтського шкільництва: можливість безплатно здобути ґрунтовну освіту, досконале знання латини та навички доладної поведінки. Князь Андрій Курбський, котрого ніяк не звинуватиш у симпатіях до католицтва, даючи пораду княгині Чорторийській, чи слід їй віддавати сина до Віленського єзуїтського колегіуму, її намір називає похвальним. Він погоджується, що навчання у школах іновірців не обов’язково призводить до зміни конфесійної орієнтації, як не зашкодило воно отцям Східної церкви Василію Великому, Іоану Златоусту та іншим.

Єзуїтське шкільництво в другій половині ХУІ – на початку ХУІІ століття цілком відповідало культурним потребам української шляхти. Добре знання латини, набуття риторичних вмінь, знайомство з письмовою спадщиною античності – усе це було необхідним для місцевої соціальної еліти, яка прагнула інтегруватися до річпосполитського шляхетського народу. Що говорити, коли навіть відомий патріот православної церкви Василь Загоровський не обійшов увагою освітні заклади Товариства Ісуса. У своєму заповіті (1577р.) він наполіг, щоб його діти, після засвоєння руської грамоти і початків латини, були відправлені «до Вільни до єзуїтів на науку…»

Більш відомим вихованцем єзуїтів є Богдан Зіновій Хмельницький. Його батько належав до оточення коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського. Останній був фундатором Львівської школи ордену (1608р.), що й визначило вибір місця навчання майбутнього гетьмана. У стінах Львівського колегіуму він провів п’ять років, подолавши усі складові нижчого щаблю єзуїтської освіти ( від граматики до риторики).

Поетику та риторику майбутньому гетьману викладав о. Анджей Гонцель-Мокрський, який був викладачем у Луцькому колегіумі. Богдан Хмельницький дуже цінував свого вчителя і підтримував з ним добрі стосунки. Не випадково, саме через о. Анджея львів’яни спробували нав’язати переговори з Хмельницьким під час облоги міста восени 1648 року. За свідченням анонімного оповідача, яке наводить Михайло Грушевський в «Історії України-Руси», гетьман при зустрічі з о. Анджеєм надзвичайно розчулився. Він обійняв свого вчителя і подякував йому за надану колись опіку і науку. Достовірність цієї сцени викликає сумніви в істориків. Проте неспростовним фактом є те, що саме після візиту ксьондза, між Львовом та Хмельницьким дійсно почалися переговори, які завершилися досягненням компромісу. Можливо вдячність учня вчителю також зіграла свою роль у тому, що гетьман задовольнився викупом і відмовився від перспективи заволодіти Львовом.

Свої симпатії до о. Анджея Богдан Хмельницький втім не поширював на Товариство Ісуса загалом. Він підтримав включення до Зборівської угоди статті про заборону перебування єзуїтів у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах.

Ніна Патрай, викладач історії Волинського коледжу НУХТ

Волинський коледж НУХТ
error: Вміст захищено